День Матерi до нас прийшов у часи незалежностi, а його icторiя у свiтi бере початок ще з ХVII столiття. Ще в ХVII столiттi в Англiї у перiод Великого посту вiдзначали недiлю мами — свято, коли вшановували всiх матерiв.
Савчин О.М.
На електронну почту Інтернет-сайту Вісник потрапили »Адміністративний позов мешканця с. Немовичі Сарненського району до мисливствознавця Сарненського лісового господарства Чернюк Вадима Леонідовича» та «Постанова Сарненського районного суду Рівненської області про розгляд вищенаведеного адміністративного позову.» Головна суть позову така: 13 грудня 2011 р. мисливствознавець /для … Подробнее
1 Vote За що назвали нас людьми? Чи білий світ не був би іншим? Невже для того народились ми, Щоб лиш померти, і нічого більше І що за круговерть, Яка машина двигає землею? І з мертвими говоримо про смерть, … Подробнее
На Поліссі, як у всьому світі
Цю давню притчу люди зберегли
А ти заграй мій брате, на трембіті
Заграй так, як ніде й ніколи не змогли
Ти вмій усе – любити й забувати
І полюбити кращу, ніж любив
Лише не смій ножем тим убивати
Яким святиню з дерева зробив
На Волині поле, як і всюди
Летять дороги в небо голубе
А, ти мій брате, виведи у люди
Сільську стежину, що вивела тебе
На тій стежині не потрібні віжки
Вона сама за напрям-дороговказ
По тій стежині ходить сонце пішки
Від нас -у небо, з неба знов до нас
На Поліссі, як у всій природі
Не завжди вчасні спека і дощі
А, ти радій мій брате й непогоді
Коли всі спішать сховатись у кущі
Буває всяке, брате: і любов безмірна,
І мить розлуки, і повні смутку дні
Буває , брате, що й чатує прірва,
Де копошиться вже хтось на «дні»
Отож , мій брате, не дивися вниз
І коли раптом опинишся ти «вище»,
«Боляче впадеш! Занадто високо поліз»…
-Почуєш знизу, як завидне кодло свище
Лізь угору, й насмішнику своєму
Ти не смійся вслід
Бо на світі, доти є ми,
Допоки живемо, як світ
А радіє та голота з біднотою
Коли хтось над прірвою завис
Там панує темінь супокою,
Отож мій брате, – не дивися вниз,!
Так сталося, що на деякий час моя рідна вулиця Вістрів (Острів) мого рідного села Немовичі була штаб-квартирою якоїсь червоноармійської військової частини. Зауважу, що квартирантів було небагато, декілька десятків, може півсотні, це, в основному, були офіцери-льотчики. Йшов 1944 рік, війна ще тривала, але Сарненщина вже була звільнена від німців. Думається, що ті військові були причетні до якоїсь ескадрильї авіарозвідки, принаймні так мені бачаться ті події сьогодні. А чому так, наведу мотивацію нижче…
Цей давній, прадавній хрест пережив, перевікував не одне покоління немовицьких полісян.
Поліське те село. Садки зелені й білі хати,
